Форум » » О политике с юмором. (продолжение) » Ответить
О политике с юмором. (продолжение)
mikaella2007: Предлагаю в этой теме размещать сатирические статьи, анекдоты, фотографии о политике и политиках.
mikaella2007: http://putinumer.com/
Angelina:
mikaella2007: Весной 2015 года звери собрались после зимовки – делятся опытом, кто как пережил холодные и голодные месяцы. Выходит лиса – вся побитая, хромает, шерсть грязная. - Я устроилась зимовать возле птицефабрики. Сначала все было хорошо – тягала цыплят, жила в тепле. Потом курей пересчитали, обнаружили недостачу, начали меня искать – капканы, ружья, ели ноги унесла. Выходит волк – тощий, хромой, избитый. - Я возле молочной фермы зимовку устроил. Задрал пару телят, все шло нормально. Потом коров посчитали и начали меня искать. Травили собаками, стреляли, ели ноги унес. Выходит медведь – весь круглый, толстый, шерсть аж лоснится. Звери недоумевают: - А ты где зимовал? Где так хорошо отъелся? - Я в ДНР был – отвечает медведь. - А там что? - Там «ополченцы» и «добровольцы», а кто их считает…
mikaella2007: Кровавая расправа на Западной Украине (видео) click here
mikaella2007:
mikaella2007:
VIKTOR62:
VIKTOR62: Сенсация, новый беспредел от киевской хунты, брат мера Киева избил болгарского зароботчанина в центре Европы.
mikaella2007:
Леана: Янука добила йолка, а Пу похоже, коала click here
Angelina: В Сети появилось стихотворение "Как тебе, Путин, спится?", которое написала 15-летняя школьница-патриотка из Славянска. Как тебе, Путин, спится? Что тебе, Вова, снится? Сочинский пляж или мама? А может Барак Обама? Как тебе естся, Путин? Сколько едят лилипуты? Или ты ешь очень много, Чтоб не досталось другому? Как тебе, Вова, ср.тся В том, что «сортиром» зовется? Не ты ль призывал уж раз триста В сортирах мочить террористов? Хочу, чтоб в столовой и в спальне, Везде, даже в собственной ср.льне, Ты видел одну картину: Гробы, что везут с Украины! Чтоб матери всей России Во всех твоих снах голосили, Тебя проклиная, урода, За смерть своего народа! Чтоб все девчонки России О смерти твоей просили За их нерожденных детишек От тех погибших мальчишек. И как же хочу я, Вова, Чтоб видел ты снова и снова Безруких, безногих ребят… Какой же ты, б..дь, старший брат?! А жители на Донбасе Клянут тебя, пид…са, Стреляют танки и «Град». Какой же ты , Путин, гад! Нет мужа, сына, отца Из-за тебя, подлеца. Грозишь всему миру войной. Сомнений уж нет: ты – больной! Как крупно тебе повезло: Имеешь ты бренд свой - «Ху.ло»! Ты береги его, Вова, Точней не найти к тебе слова. Но мы соберем свои силы, И будешь лежать ты в могиле, А надпись: не он, а оно – Не «Путин», а просто «Ху.ло»!
Аэронаташа: какие времена, такой и юмор: - Дедушка, - спросила маленькая девочка, - а можно мне послать письмо с добрыми пожеланиями нашим врагам? - Думаю, да, - ответил Пётр Алексеевич. - А кому бы ты хотела отправить письмо? - Олегу Царёву и Александру Ефремову. - Олегу Царёву и Александру Ефремову?! - переспросил шокированный Пётр Алексеевич? - Но почему? - Ну, - сказала девочка, - представь себе: они получают письмо от маленькой девочки. Они начнут думать, что не все в мире такие плохие, и полюбят этот мир ещё сильнее. А потом, когда они получат ещё несколько таких писем, то поймут, что мир действительно прекрасен, перестанут в конце концов прятаться, и публично признают свои ошибки. - Деточка, - сказал с умилением Петр Алексеевич, - это - самое прекрасное, что я когда-нибудь слышал… - Я знаю, - ответила внучка. - И когда они перестанут прятаться, наши спецназовцы пристрелят их нахуй! (с) автор неизвестен)
Лариса Д.: Наташка, это так на тебя не похоже!
Аэронаташа: Дорогая вы моя и любимая Ларисочка Дмитриевна!!! Ну что поделать... (смайлы не забиваются, на работе низзяя)
Лариса Д.: Ну что поделать... Просто оставайся добрым и порядочным человечком, ведь ты всегда была такой!
Аэронаташа: Я стараюсь, и остаюсь таковой. И стараюсь не просто выживать, но и жить в согласии со своей совестью.
mikaella2007:
mikaella2007: Ямайка - это такое место в Крыму недалеко от Лисьей бухты Кельт Сварожич Намет упівський на Ямайці Махновці смажуть шашлики Сховались москалі мов зайці Посунув в дупи язики Співає Батько Ротор пісню З флаконом глоду у руках Кацап від задрощів вже дрисне Або ригає десь в кущах Волає пропор жовто синій Упівський прапор поруч з ним Тремтять в злобі кацапо -свині І їм вже Крим отой не Крим Цвіте ,радіє рідна Ненька Наш рідний Крим,Таврійський край І Лисонька моя - серденько Стікає морем в небокрай Садок вишневий коло хати, Раби сапають буряки, Фрейлехс танцюють парубки, Висить дитиночка розп’ята – Над тільцем порхають круки. Зігує мати на порозі, Моститься ззаду син–Пріап, В світлиці на іконі – цап, Сім’я вечеря на підлозі – Парує смажений кацап. Ідуть з АТО американці, Співають «бейбі, донт ю край…» Лунає спів за небокрай, Ти ж über alles, моя мамця – Жидофашистський рідний край…
mikaella2007:
mikaella2007: Монолог біженця, переселеного на Западенщину. (Майже за Орроуелом )«Ну, я попал. Я так попал, шо і в кошмарном снє прєдставіть нє мог. Мнє і моєй сємьє сказалі, шо нас пересіляют у Сокольнікі. Так ми ж обрадоваліся, шо ето у Москву. А то оказивається – СокІльники … под Львовом. Нє … ну мєня, патріота Новоросії, настоящего мужика – у Львов - гнєздо фашизма і голубого разврата!!! Оні же 100 г нє випьют без кріка «Будьмо. Гей!» І поют прі єтом «Гей, наливайте повнії чари!» Нєнавідєл етіх бендеровцов усю свою сознатєльную жізнь. Іхняя фошістская фанатічность прєдєлов нє імєєт. Но то что я увидєл здєсь – ето даже в НКВД прідумать нє моглі. Іхній мєсний мілліонєр предложил нам свой дом. А сам каже: «Ми з жінкой у лєтнєй кухнє поживйом!» У йОго – віла у два етажа. Шесть комнат. У каждой комнатє - разниє картіни. У гостінной – ікони і большой партрєт Шевченка. І усьо - у вишиваних полотєнцах. Це у жон мєсних мілліонєров так прінято отдихать: корову подоїла, свинюшку накормила, птиці насипала, грядкі пополола – і пріконсуться к прекрасному - вишивать! Сарай со скотіной на 10 мєтров! Нє сарай – а хверма! Собака на цепу – Гітлєр викапаний! Чернявий. Ростом – малінькій. Только ми у двор вошлі – а он сразу лапу поднял і как залаєть: «Зік хай! Зік хай! Зік хай!» Жена моя за сєрце схватілася. Дєті заплакалі. А хазяйка іздєваться начала: «Та чого ви настрашіліся? Він ж вам лапку подає.» Я скріпнул зубамі і молчя продожил оглядивать мєсность. У сараї – трі свинюшкі размєром у «Запорожец» мого дяді Міті. Двє карови. Так їх, сволочі, по-імпортному зовуть. Нє шоп «Бурьонка» чи «Зорька». Одну назвалі - Бейжа. А другу – Хуаніта. (Жена, оказивається, буржуйські серіали любить.) Домашньой птиці – усенька, яка єсть у природє. У п’ять часов утра уже всьо орьоть – жрать проситься. Но самий протівний – ето пєтух. Він вискакує на забор і пойоть сразу по-бандеровскі: «Слава Украї-і-і-ні!» Псіна фошістская… вилазить із будкі і тут же лаєть: «Смерть ворогам!» Но са-а-амиє отвратітєльниє – ето індюкі! Ето – мєсниє ультрас! Іх у хазяїна штук з 15. От, представляєте картіну – стадо індюков по двору ходе і ето … ну … вопшем – ви понялі, да? «Пуйло - Лоло!!! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!»… А гусі!!! А гусі … єто вашЕ - нє птіца. Ето – скатіна в пєрьях! Как только пєсню індюков услишат – сразу «Га-га-га-га». Вопшем – тут бендеровци усі! Ну, ми понялі, шо папалі. А дєваться нєкуда. Ляглі спать. Нам прєдлагалі спальню на втором етажне. Но ми отказалісь. Єслі рєзать начнут – шо нам в окно со второго етажа пригать? На двєрную ручку Людка повісила погрємушку нашого младшенького. Тіпа – сигналізація! Спать сталі поочєрьодно: два часа – Людка, два часа – я. Намучаліся – жуть. Но ми сознатільниє: в тилу врага отдихать нє положено! Утром пєтух прокрічал фашистскую крічалку, і ми началі ждать, кагда бендеровці над намі іздєватся начнут. І, такі, началось. Жена хазяїна у 6 часов начала стучаться у нашу спальню. Я спрашіваю: «Чьо нада?» Она: «Я вам молочка праженого принесла.» Людка моя іспугано: «Слишал? "Молочка зараженого" - і даже нє скриваєт, мразь бендеровская.» Сама бистро вскочіла, руку за двєрі протянула, кувшин з молоком взяла і двєрь бистро закрила. Молоко у коров породи «Бендеровская» імєєт особєнно пріятний аромат. Очєнь апєтітно-провокатівний. І дєті тут же закрічалі: Хочю молока-хочю молока». Но інстінкт матері презвозмог всьо. Людка открила окно і виліла молоко на зємлю. Сбежаліся двє хозяйскіє кошкі і трєтья сосєдская. Вилакалі молоко бєз остатка і ляглі на сонце отдихать. Ми с Людкой висунуліся в окно наблюдать, как оні в мучєніях будут умірать. Но кошкі умірать нє собіралісь. А нам от голода живот свело. Пока ми, голодниє, наблюдалі за ситимі бендеровскімі кошкамі, дєті, сняв погрємушку, пошлі гулять во двор. Хазяйка далі ім каждому по трі оладкі в ручку. І окрікнула нас к завтраку. Вишлі і ми во двор… і замерлі… Наш младшенькій Стасік сідєл на травє возле собачєй будкі і корміл «Гітлєра» той оладкой, которую йому дала хазяйка. Людка гордо заявіла:«Моя школа. Правільно, сина.» Но тут Стасік начал слєдующую оладку кушать сам. «Гітлєр» облізал Стасіку морду і стал перед нім на задніє лапкі. Ми так і нічого нє понялі, как нас вивєла із размишлєній слєдующая картіна: старшенькая наша, десятилетняя Тоня начала помагать хозяйке накривать на стол в бєседкє возлє дома. «Предатєльніца» - подумал я. Людка сквозь зуби траурно проізнєсла: «Крєпісь, Вадік! В семье не без урода!» І тут хазяїн проізньос: «Ну, дорога наша східна родино, чим хата багата! Сідайте, до столу, спожиймо, що Б-г послав. Почувайтеся як дома!» «Ну, да! - подумал я - Якби я пачувался як дома, то тут уже давно би апалчєнци билі!» Б-г в це утро послав оладкі з яблук, сирнічкі с творога, кофє з молоком, бутерброди з колбасой і сиром, яішніцу с ветчіной і компот із чьорной смородини. Ми покушалі. І тут хазяїн каже: «Ми зараз з тобою, Вадім, підемо на ставок москаликів ловити. А Людка твоя хай іде з моєю Марійкою на город колорадів травити! Бо в тому році їх розвелося як ніколи!» І тут Людка дрожащимі пальцямі полізла у бюстгальтер, винула георгієвскую лєнту і гордо прицепіла на грудь. Марійка на нєйо взглянула і каже: «Ти, Люда, не на параді. А колоради ваші там на Сході так жеруть нашу землю, як тут колорадські жуки бульбу. Не буде врожаю – не буде з чого жити. Не буде землі – не буде де жити! А ми от бачиш як живемо?» - і показала на свою вілу. «І бачиш – які врожаї маємо?» - і показала на стол. У нас тут, у бандерівців у неволі, хіба скотина живе. І то – тричі на день кормимо. І Хосе- Альберто на цепу сидить (і головой кивнула на «Гітлєра», а той услишав свойо ім’я, радосно гавкнув і завилял хвостом)… Так от – продолжила Марійка - ми його на цеп посадили, тільки, коли вас запросили. Знали – що з дітьми. Боятися будуть. Та схоже – не бояться. Треба пса з ланцюга зняти». І тут – гуси вдруг «Га-га-га-га-га»! І шо-то мені так не по сєбє стало. У мєня дома тока кошка била … да і та загуляла. А шо єй у нас жить? Корови нема .. магазінноє молоко – нє вкусноє. На огородє моя Людка била в послєдній раз, когда ко мнє через окно лазила, огродамі пробіраясь. Так ето ещьо до свадьби било. І такая меня таска взяла. Сволочі ви всьо-такі, бандеровци. Умєєтє чєловєка бєз обід до сльоз довєсті! Мирослава Сидор
полная версия страницы